Самотня старість  
«Якби мені окуляри,то ще б вишивала»

Бідкається 94-річна волинянка Марфа Ліщук

Бабуся Марфа
Бабуся Марфа
Біля старенької хатинки складені дрова і в’язанки хмизу. Перед дверима грається ціла зграя котів та кошенят. Оце і все господарство бабусі Марфи, добре знаної місцевої вишивальниці з села Нові Кошари Ковельського району Волині. На схилі літ жіночка залишилася одна і єдиною втіхою для неї стала вишивка. Опікується бабусею соціальний працівник Валентина Бручак, не забувають і сусіди: Варвара Крищенко та її сім’я. Разом з сільським головою Галиною Шепшелей заходимо до хатинки.
Господиня, маленька сухенька жіночка, зраділа несподіваним гостям, тільки бідкається, що не прибрано в неї.
– Мені 10 липня вже виповнилося 94 роки, – розповідає Марфа Агеївна Ліщук. – Народилася в Бєлгородській області. Мої батьки родом з України, але коли розпочалася царська війна у 1914 році, то їх, як біженців, вивезли у Росію. Колись була у мене сім’я і родина, але вже нікого не залишилося. Чоловік поїхав на Сибір, то там його отруїли. Мала дочку й сина, але вже обох поховала. – І жінка показує фото молодого красивого юнака, яке лежить на столі. Видно часто бабця Марфа бере цю фотографію в руки.
– Син відслужив армію, був добрим спеціалістом, все вмів робити, але помер ще молодим, навіть не встиг оженитися. Дочка жила у П’ятихатках Дніпропетровської області, нещодавно померла і залишилася баба одна на світі, – продовжує Марфа Агеївна, яка здається вже свої сльози у житті виплакала.
– Відразу після війни працювала кондуктором на залізниці, – пригадує бабуся, – а потім стрілочником. Жила у Седлищі Старовижівського району, у 1971 році вийшла на пенсію, перебралася в Нові Кошари, купила цю хату за 500 рублів.
– Нам сільський голова розпо-відала, що ви гарно вишиваєте? – цікавлюся у старенької.
– Коли була молодша, то всеньке село обшивала, – посміхається жіночка. – А вишивати почала ще в другому класі, так мені хотілося, що сама навчилася. Мої вишивки є у багатьох людей і не тільки в нашому селі. Аби мені окуляри, то й ще б вишивала, – бідкається бабуся, яка навіть у такому поважному віці не може си-діти без діла і здається, живе в гармонії зі світом та з Богом, зовсім не нарікає на життя, як це люблять робити набагато молодші від неї.
– Не знаю чого, але зараз щось не дуже молоді жінки беруться за вишивку, – дивується бабця. – Більше люблять телевізор дивитися. Де ж це бачено, йде заміж і рушника немає на образки. Їдуть купляти на базар. Колись такого не було.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО